Згідно з інформацією NASA, інженери вже розглядають амбітні цілі місії до супутника Сатурна Титана. За розрахунками фахівців, застосування ядерних рушійних систем робить таку місію здійсненною.
Зокрема, концепт космічного апарата з ядерно-тепловою руховою установкою під назвою Copernicus, який використовує рідкий водень і уран-235 як паливо, дозволяє здійснити переліт до Титана за 220 днів. Загальна тривалість місії, з урахуванням роботи на поверхні, становитиме приблизно 1000 діб. Така місія зумовлює критичні та нові загрози для біологічного захисту її персоналу. Проєкт Copernicus спочатку розроблявся в дослідницькому центрі NASA для забезпечення прискорених пілотованих місій на Марс. Згодом концепцію адаптували для польоту до Титана, який навіть у момент найближчого зближення розташований у 17 разів далі від Землі, ніж Марс. Додаткове збільшення паливних баків теоретично могло б скоротити час перельоту в один бік до 90 днів, проте це призведе до суттєвого зростання стартової маси апарата та значного підвищення вартості місії. Інженери також розглядають альтернативні ядерні технології. Ядерно-електрична плазмова ракетна установка VASIMR дозволила б скоротити час перельоту до 149 днів. Перспективний термоядерний двигун міг би забезпечити повний політ туди й назад за 2–2,6 року. Водночас жодна з цих технологій не вирішує ключової проблеми — створення легкого та ефективного захисту від космічної радіації.
Незважаючи на екстремальні умови на поверхні Титана (температура близько –179 °C, слабке сонячне випромінювання та гравітація, яка становить приблизно 1/7 земної), супутник має низку важливих переваг порівняно з Марсом. Його азотна атмосфера вшестеро щільніша за земну, що дає змогу використовувати аеродинамічне гальмування для посадки без значних витрат палива. Щільна атмосфера забезпечує додатковий захист від космічної радіації після посадки. Важливим ресурсом є наявність у ґрунті рідких вуглеводнів (метану та етану), які потенційно можна використовувати для виробництва палива для зворотного перельоту.
Найсерйознішою проблемою такого польоту залишається вплив затяжної космічної подорожі тривалістю близько 1000 днів на організм і психіку людини. Радіаційне ураження починається одразу після виходу за межі магнітосфери Землі. На сьогодні не існує легких матеріалів, здатних ефективно захищати екіпаж від високоенергетичних частинок. Мікрогравітація призводить до втрати щільності кісткової тканини, атрофії м’язів та порушення зорових функцій через підвищення внутрішньочерепного тиску. Психологічні наслідки тривалої ізоляції в обмеженому просторі також залишаються недостатньо вивченими.
Перед пілотованими місіями до зовнішньої частини Сонячної системи обов’язково буде проведено масштабні роботизовані дослідження. У 2034 році NASA планує посадити на Титан квадрокоптер Dragonfly, який проведе детальне вивчення поверхні, проаналізує хімічний склад ґрунту, оцінить рівень радіації та стабільність рельєфу. Результати цієї місії будуть критичними для визначення можливості майбутньої присутності людини на Титані.
Джерело: https://universemagazine.com