Космічних сил США ініціюють перехід від пропрієтарних (закритих) систем до моделі “Наземна станція як послуга” (GSaaS). Замість того, щоб витрачати десятиліття на розробку власних унікальних терміналів, вони інтегруються у вже існуючу комерційну інфраструктуру.
Ось головні причини та деталі цієї нової стратегії:
- Програма SaTCORE
Космічні сили впроваджують архітектуру Satellite Control Network (SCN), яка дозволяє орендувати потужності у комерційних операторів. Це забезпечує:
Гнучкість: Військові можуть використовувати антени по всьому світу, що належать компаніям на кшталт Kratos Defense або Parsons.
Швидкість: Підключення до готової комерційної мережі займає тижні, тоді як будівництво власної станції – роки.
- Уніфікація через хмарні сервіси
Замість тисяч рядків специфічного коду для кожного супутника, Космічні сили переходять на Enterprise Ground Services (EGS). Це програмна платформа, яка:
Дозволяє операторам керувати різними типами супутників через один інтерфейс.
Використовує комерційні хмари, такі як Amazon AWS Ground Station або Microsoft Azure Orbital, для обробки даних у реальному часі.
- Боротьба з “замкненими” системами
Раніше кожен підрядник (наприклад, Lockheed Martin або Boeing) створював супутник разом із його унікальною наземною станцією. Це робило Космічні сили залежними від одного постачальника. Тепер:
Вимога до нових супутників – сумісність із комерційними стандартами зв’язку.
Це створює ринок, де різні компанії конкурують за надання кращих послуг зв’язку для військових апаратів.
Для апаратів з інноваційними двигунами, як-от MPDT, часто потрібні специфічні телеметричні дані та швидке реагування на маневри. Комерційна мережа наземних станцій забезпечує:
Покриття 24/7: Комерційні мережі мають набагато більше антен по всьому світу, ніж військові.
Обробку великих даних: Хмарні сервіси ідеально підходять для аналізу роботи складних плазмових систем у режимі онлайн.
Джерело: https://spacenews.com