Космічних сил США ініціюють перехід від пропрієтарних (закритих) систем до моделі “Наземна станція як послуга” (Gsase). Instead, to spend decades developing their own unique terminals, they integrate into the already existing commercial infrastructure.
Ось головні причини та деталі цієї нової стратегії:
- Програма SaTCORE
Космічні сили впроваджують архітектуру Satellite Control Network (SCN), яка дозволяє орендувати потужності у комерційних операторів. Це забезпечує:
Гнучкість: Військові можуть використовувати антени по всьому світу, що належать компаніям на кшталт Kratos Defense або Parsons.
Speed: Підключення до готової комерційної мережі займає тижні, тоді як будівництво власної станції – роки.
- Уніфікація через хмарні сервіси
Замість тисяч рядків специфічного коду для кожного супутника, Космічні сили переходять на Enterprise Ground Services (EGS). Це програмна платформа, which:
Дозволяє операторам керувати різними типами супутників через один інтерфейс.
Використовує комерційні хмари, такі як Amazon AWS Ground Station або Microsoft Azure Orbital, для обробки даних у реальному часі.
- Боротьба з “замкненими” системами
Раніше кожен підрядник (example, Lockheed Martin або Boeing) створював супутник разом із його унікальною наземною станцією. Це робило Космічні сили залежними від одного постачальника. Now:
Вимога до нових супутників – сумісність із комерційними стандартами зв’язку.
Це створює ринок, де різні компанії конкурують за надання кращих послуг зв’язку для військових апаратів.
Для апаратів з інноваційними двигунами, як-от MPDT, часто потрібні специфічні телеметричні дані та швидке реагування на маневри. Комерційна мережа наземних станцій забезпечує:
Покриття 24/7: Комерційні мережі мають набагато більше антен по всьому світу, ніж військові.
Обробку великих даних: Хмарні сервіси ідеально підходять для аналізу роботи складних плазмових систем у режимі онлайн.
Source: https://spacenews.com